<<
>>

Зміст та форма Конституції Орлика

ЗА ФОРМОЮ Конституція Пилипа Орлика - це договір між генеральною старшиною і Запорізьким військом, з одного боку, та новообраним гетьманом - з іншого, що цілком, як ми бачимо, відповідає національній правничій традиції.

За змістом же - це документ, який в належних поняттях і термінах тодішнього права обґрунтовує державний устрій України.

Конституція складалася із 16 пунктів.

Охарактеризуємо коротко суть кожного з них.

У першому пункті Конституції йдеться про захист православної віри східного обряду, про обов'язки гетьмана твердо стояти в обороні митрополичого престолу київського:

«Для кращого управління духовних, справ, має той таки ясновельможний гетьман після звільнення ним Вітчизни від московського іга справити в апостольській константинопольській столиці первісну екзаршу владу»2.

Йдеться про повернення київській митрополії її автокефальних прав, тобто унезалежнення від московської патріархії, навернення її в традиційне константинопольське підпорядкування. Нагадаємо, що цю більш як півтисячолітню традицію було порушено за гетьмана Самойловича та митрополита Київського Святополка-Четвертинського у 1686 році.

З сучасної точки зору, в першому пункті Конституції є також місця, які не відповідають нинішнім уявленням про віротерпимість і релігійну толерантність. Але то були інші часи, коли православна віра й українська церква перебували у важкому становищі й потребували державного захисту й підтримки.

Другий пункт Конституції трактує проблему державних кордонів України та її цілісності, тобто неподільності на Правобережну і Лівобережну. Гарантом територіальної цілісності та недоторканості кордонів у даній Конституції виступає король шведський. З цього приводу навіть предбачалося надання спеціальним законом чи, як сказано в тексті, «трактатом», права шведському королю титулуватися «постійним протектором України».

Текст Конституції проголошує:

«Вітчизна наша, щоб у своїх кордонах, стверджених пактами від Речі Посполитої польської і від Московської держави передусім у тому: які відійшли по ріку Случ за гетьманства, славної пам'яті, Богдана Хмельницького були відступлені, вічно віддані й пактами укріплені від Річі Посполитої польської в гетьманську область, не були насильно змінені й порушені»1.

Пункт третій стосувався питання про союзницькі відносини з кримською державою, в чому автор Конституції вбачав гарантію спокою і миру для України. Це писалося за рік до походу Орлика на Україну, в якому татари, як союзники гетьмана, брали участь. Але, як ми бачили, союз цей виявився нетривким, бо татари зрадили гетьманським сподіванням. А взагалі цей пункт цікавий тим, що українська держава мала намір жити із своїми сусідами не лише в злагоді, але й у приязні. В цьому пункті говориться, що гетьман, коли осяде в своїй резиденції, повинен бути «зобов'язаний посадою свого уряду, аби ні в чому приязні й побратимства з Кримською державою не порушували свавільні легковажні люди з нашого боку, які звикли розривати й руйнувати не тільки сусідську згоду та приязнь, але й мирні союзи»*.

У четвертому пункті йшлося про стосунки Запорізької Січі та Московської держави. Побудувавши без дозволу запорожців у другій половині XVII ст. кілька фортець на січових землях, Московська держава, як сказано в тексті, «створила праволомство і пригнічення». З цього приводу гетьману робився наказ:

«Щоб Дніпро від городків і фортець московських, так і грунти військові було очищено від московської посесії і до первісної області Запорозького війська повернено»5.

У наступному, п'ятому пункті також йдеться про одвічні права на маєтності та промисли низового Запорізького війська і нікого іншого.

З цього можемо зробити висновок, що земля Запорізької Січі згідно з проектом даної Конституції, маючи певну адміністративну автономію, перебувала під особливою протекцією гетьмана України.

Пункт шостий трактує принципово важливе для державного устрою України питання: самодержавство чи республіканський лад.

Обмірковуючи це делікатне питання (бо ж тоді в Європі існували лише абсолютні чи конституційні монархії), автор Конституції доходить такого висновку:

«А чому б у вільнім народі не мав би бути збережений такий добрий порядок, який був либонь у

Запорозькому війську при гетьманах перед сим неодмінно, згідно давніх прав та вольностей?.. Самодержавство невластиве гетьманському урядуванню...»*.

Пркставши таким чином на «гетьманське урядування» Конституція встановлює політичну систему держаг ної влади, згідно з якою гетьман не є неподільним розпорядником влади. Його прерогативи обмеже* ті з боку «генеральної ради», склад якої формувався б із генеральної та полкової старшини, досвідчених радників, з якими гетьман мав би радитися, а також інших верств:

«Про цілість Вітчизни, про «загальне добро і про всілякі публічні діла, нічого без їхнього дозволу й поради не зачинаючи приватною своєю владою»7.

Козацька Рада, цей традиційний для українського суспільно-політичного життя орган влади, що бере свій початок ще в часах народних вічових зібрань, стає фактично парламентом, котрий збирається тричі на рік на свої сесії. Дати їх проведення прив'язувалися до великих релігійних свят: Різдва Христового, Воскресіння Христового і Покрови Пресвятої Богородиці.

У разі якихось надзвичайних подій, які б не дозволили зібратися Генеральній раді, вся повнота влади переходила до рук гетьмана:

«А коли б на ті вищеоголошені терміни для генеральної старшини трапилися б якісь публічні справи, які потребували б швидкого управління, справлення та відправлення, то ясновельможний гетьман матиме силу та волю, за порадою генеральної старшини, такі діла управляти й відправляти своєю гетьманською повагою»8.

У сьомому й восьмому пунктах говориться про етику, правові та функціональні обов'язки генеральної старшини.

Дев'ятий пункт Конституції трактує питання обрання генерального підскарбія із «людини значної і заслуженої». Привертає увагу той факт, що йдеться не про «призначення», як це було в традиціях самодержавної влади, а про «вибори» - необхідий компонент демократії.

Далі говориться про те, що майно і скарб державні мають бути відокремлені від особистого майна гетьмана, чого не було раніше, включно до І.Мазепи. Те ж саме стосувалося й полкового скарбу.

У десятому пункті говориться про обмеження експлуатації у такий спосіб:

«Щоб пани полковники, сотники і всілякі військові і посполиті урядники не важилися панщини та роботизн своїх приватних господарських козаками і посполитими людьми тими, які до їхнього уряду не належать і не є під їхньою персональною державою»'.

Окрім цього говориться також про виборність як військових, так і посполитих урядників. Це стосується також і полковників, котрих після обрання гетьман мав лише затвердити. Аналогічним чином полковники затверджували сотенних урядників.

Спеціально обумовлювалися права жінок козаків, тих, які або овдовіли, або чоловіки яких перебувають у походах, - щоб не притягати до всіляких повинностей і податків. Це зміст одинадцятого пункту, а в дванадцятому говорилося про необхідність ревізії і-емельної власності й уладнання справ з по-винног іями, які несли посполиті до всякого роду так звучих «державців». Як відомо, в майбутньому це питання вирішуватиметься гетьманом Данилом Апостолом, що свідчить про неабияку вагу цієї проблеми для України. Взагалі йшлося про більш справедливий розподіл власності й повинностей перед державою між усіма станами суспільства, що є свідченням загальнодемократичного спрямування конституції в соціальних питаннях.

Пункт тринадцятий підтверджував права та привілеї, колись надані Києву та іншим українським містам. Мовиться в першу чергу про привілей на Магдебурзьке право.

Чотирнадцятий пункт регулював складні соціальні відносини, що виникали між суспільними станами і ярмом лягали на плечі посполитих і бідних козаків - численні напруги, зловживання, паразитування тощо. Конституція щодо цього застерігає, щоб «жодні особи військові та їхні, ясновельможного гетьмана, переїжджі слуги не вимагали за приватними Ділами, а не військовими, підвід, кормів, напоїв, поклонів та провідників, бо через те городовим розорення, а бідним людям наноситься знищення» .

У попередні часи українське суспільство, в першу чергу, звичайно, посполитий люд, несли великі збитки на утриманні всіляких військових формувань, як от: поліцейських полків, гетьманської гвардії тощо.

Пилип Орлик, як автор, чітко усвідомлює це, і тому в разі закінчення війни за визволення України" пропонує провести реформу:

«А як багато після закінчення війни ясновельможний гетьман має тримати платних компаній та піхотинців при своєму боці на послугах військових, про те на генеральній Раді буде увага й постанова»12.

Про це йдеться у п'ятнадцятому пункті.

І, нарешті, останній пункт Конституції, шістнадцятий, містить у собі законодавчі заходи щодо врегулювання торговельних, зокрема, ярмаркових справ, у яких чинилося багато надуживань, здирства тощо, так щоб «виїзні ярмаркові аби вибирали повинність із кого належить, а не в убогих людей»13.

А крім цього тут же говориться про гетьмана як верховного гаранта прав, бо ж «йому доручаються і всі у Вітчизні нелади для премудрого оправлення, права та вольності військові для непорушного збереження та оборони, договори сі та постанови для конечного виконання, які його вельможність зво-лить потвердити не тільки підписом своєї руки, але і формально присягою і тисненням військової печатки»14.

Закінчується ж Конституція текстом присяги гетьмана Орлика, в якій він зобов'язується незмінно виконувати всі пункти, зазначені в Конституції, дбати про розширення прав та вольностей військових, зберігати шану до осіб заслужених, а до ворогів, грунтуючись на «артикулах правних», справедливість.

Таким є основний зміст «екзильної конституції», яка ніколи не набрала чинності і залишилася «як покажчик того рівня політичної думки, якого досягнули українські діячі з кругів Мазепи й Орлика»15.

Як бачимо, цей рівень був не просто достатнім чи належним у порівнянні з недемократичним і неліберальним духом часу. Якщо порівняти ідеї, висловлені в орликові^, конституції, з тими ідеями, які превалювали в сусідніх державах, тоді ми можемо належно оцінити всю вагу цього документу. Україна, як одинокий острів, перебувала в океані західних і східних монархій, імперій, деспотій, де політична еліта в кращому випадку схилялася до ідеї «освіченого абсолютизму». Лише Англія, Нідерланди та Швейцарія на той час втілювали принципи конституціоналізму в політичну й правову практику. Тому українська державність виявилася сильною передусім своїми ідеалами, які випередили на століття загальний суспільно-політичний розвиток у східно-європейському регіоні.

Це робить сам предмет нашого обговорення доволі унікальним явищем політичної історії Європи. Цей предмет прихований не лише в руїнах колишніх палаців, фортець, січей тощо. Після того, як у кінці XVIII ст., будуть знищені рештки автономії, українська державність невдовзі постане як національна ідея.

<< | >>
Источник: С.Грабовський, С.Ставрояні, Л.Шкляр. Нариси з історії українського державотворення - К.; Генеза. -608 с.. 1995

Еще по теме Зміст та форма Конституції Орлика:

  1. КОНСТИТУЦІЯ П. ОРЛИКА ТА її ПОЛІТИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ
  2. УКРАЇНСЬКА ПОЛІТИЧНА ДУМКА ДОБИ НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНИХ ЗМАГАНЬ
  3. ВІД ІДЕЇ ДО ПЛЮРАЛІЗМУ КОНЦЕПЦІЙ (ЗАМІСТЬ ВИСНОВКІВ)
  4. Зміст та форма Конституції Орлика
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Акционерное право - Бюджетная система - Горное право‎ - Гражданский процесс - Гражданское право - Гражданское право зарубежных стран - Договорное право - Европейское право‎ - Жилищное право - Законы и кодексы - Избирательное право - Информационное право - Исполнительное производство - История политических учений - Коммерческое право - Конкурсное право - Конституционное право зарубежных стран - Конституционное право России - Криминалистика - Криминалистическая методика - Криминальная психология - Криминология - Международное право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Образовательное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право интеллектуальной собственности - Право собственности - Право социального обеспечения - Право юридических лиц - Правовая статистика - Правоведение - Правовое обеспечение профессиональной деятельности - Правоохранительные органы - Предпринимательское право - Прокурорский надзор - Римское право - Семейное право - Социология права - Сравнительное правоведение - Страховое право - Судебная психиатрия - Судебная экспертиза - Судебное дело - Судебные и правоохранительные органы - Таможенное право - Теория и история государства и права - Транспортное право - Трудовое право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия права - Финансовое право - Экологическое право‎ - Ювенальное право - Юридическая антропология‎ - Юридическая периодика и сборники - Юридическая техника - Юридическая этика -