Введення християнства на Русі

Другим важливим фактором, що сприяв як об'єднанню Київської Русі і перетворенню її на могутню феодальну державу, так і посиленню політичної влади володаря, було, безперечно, введення християнства на Русі.

Запровадження християнства було закономірним явищем, що було тісно пов'язано із загальною історичною ситуацією в Європі. У розвитку Європи IX ст. було історичним рубежем, бо саме в той час завершилося формування феодальної основи, і більшість європейських народів вступила в епоху розвиненого середньовіччя. Для слов'янських народів це століття теж було знаменитим - перемогло християнство в Моравії, Чехії, Словаччині, утвердилося в Болгарії. За цих умов Володимир, з одного боку, прагнув піднести міжнародний авторитет держави, розширюючи міжнародні зв'язки з сусідніми християнськими державами; з другого -хрещення Володимира, який зайняв престол у Києві в жорстокій міжусобній боротьбі, мало сприяти легалізації і легітимізації політичної влади Володимира. Християнізація Русі мала зміцнити верховенство влади Володимира, освятити його титул кагана (рівний імператорському, який вперше прийняв ще Аскольд), вона мала також допомогти йому провести, крім адміністративної, ще й військову та судову реформи. Суть військової реформи полягала в ліквідації «племінних» військових об'єднань і злитті військової системи з системою феодального землеволодіння. Володимир роздавав лени з зобов'язанням військової служби та організації оборони в ленах. Це дало змогу досить швидко забезпечити охорону рубежів, створити надійне військо не лише проти зовнішніх, але й внутрішніх ворогів.

1 Брайчевський М.Ю. Утвердження християнства на Русі. К.. 1988 С.57.

сприяла створенню навколо Володимира прошарку особисто віддан°ї йому знаті.

Судова реформа полягала в усталенні та розмежуванні судів єпископського та градського. В прийнятому «Уставі святого князя Володимира, крестившаго руськую землю, о церковных судех» було визначено також місце церкви в державі, джерела її матеріального існування, сфери юрисдикції. Матеріальне забезпечення встановлювалось у формі отримання десятої частини від централізованої феодальної ренти та інших прибутків (стаття 3). Стаття 4 вводила церковне судочинство та визначала межі світської юрисдикції, у статті 9 перелічувалися пункти широкої юрисдикції церкви. Для нас є найважливішим зміст статтей 4 і 5, в яких фактично проголошувалася відмова князя від втручання в справи церкви, які ій були передані, закріплювався поділ церковної і світської судової компетенції. Згідно з традиціями Візантії визнавався патронат князівської влади над церквою, тому, до речі, церковний статут був виданий від імені князя1.

Залежність Візантійської церкви від світської влади була майже повною. «Імператор, - зауважено в одній візантійській церковній хроніці XII ст. - є для церкви вищим володарем і охоронцем віри»2. Християнізація Русі значно прискорила розвиток культури - поширюється писемність, шкільництво, література, мистецтво, архітектура. Київська Русь була включена в коло християнської культури, що спиралася на величний фундамент античного Середземномор'я. Одночасно християнство як світогляд та ідеологія стали одним із вирішальних факторів зміцнення політичної влади князів, посилення ролі держави, одержавлення місцевого етносу. Про значення християнізації Русі М.Грушевський писав, що воно сприяло зародженню «единства политико-общественного уклада, общественных отношений и права», а також від цієї події почався процес еволюції Київської держави від збивання державишляхом збройної сили до легітимних державотворчих процесів, від панування князів-наїзників до панування князів-правителів.3

Хрещення Русі значно впливало і на міжнародне становище Київської держави, посилення рівноправних родинних

' Российское законодательство Х-ХХ веков. М., 1984. Т. 1. С40, 148-149.

2 Диль Ш. Основные проблеми византийской истории. М., 1947. С.71.

3 Грушевский М.С. Очерк истории украинского народа. С.57

зв'язків з пануючими династіями Європи. Тут доцільно навести і думку В.Липинського, який вважав, що оскільки християнство в Київській державі було введено згори, механічно, без зв'язку з місцевою культурою, що хоч і зміцнило спочатку державність, але не захистило, а може й дещо сприяло падінню Київської держави пізніше, в момент чужої експансії1.