ВІД ІДЕЇ ДО ПЛЮРАЛІЗМУ КОНЦЕПЦІЙ (ЗАМІСТЬ ВИСНОВКІВ)

Існування кожної нації знаходить своє відображення також і у пануванні певних національних ідей, іманентних даному етносу, які супроводжують його протягом усього існування. Підсумовуючи історію української політичної думки майже за тисячоліття, можна з впевненістю твердити, що українська нація не є винятком, оскільки її екзистенцію за часу Київської держави і по XX ст.

Відповідаючи на перше запитання, зазначимо, що одними авторами ідея розглядається як певна самостійно існуюча форма, творчий початок всякої діяльності, а другими - як відображення, правильне або неправильне, об'єктивно існуючого світу, форма розвитку дійсності. Ідеї перманентно творяться в великих і малих групах людей, супроводжуючи суспільно-політичні процеси, як їх важливіїш системопочат-куючі чинники. Ідеї є тим скелетом, на основі якого й можлива свідома діяльність людини в суспільних процесах. Таким чином, ідеї - початок всякої свідомої діяльності, відображення потреб, інтересів різних груп. У той же час існує і світ підсвідомих ідей, які є своєрідними інтеграторами людських напівзрозумілих уявлень, образів та бажань. Цей 348 світ, неусвідомлений людським мисленням, стає часто певним мотиваційним чинником людської діяльності.

Говорячи про суть і зміст ідей, відзначимо, що існують два підходи до цього питання.

Тому існує достатньо тісний зв'язок між внутрішньою

349

суттю кожної нації і її державністю, формою існування цього етносу.

Отже, кожна національна спільнота має свою національну ідею, яка супроводжує період існування нації.

350

між суттю етносу та формою його державної екзистенцїї. У цих пошуках багато залежить від історичного типу релігії, яку сповідує даний етнос. Дуже важливим стає вироблення ясності чіткої символіки й гасел, які б лаконічно, концентровано передавали суть національної ідеї. Чим вони образніші, тим більше шансів, що народні маси приймуть їх. Дуже добре діють альтернативні гасла чи образи типу або - або. На цьому етапі національна ідея констатується в різних програмах суспільно-політичних об'єднань й рухів, стає стереотипом й державнонаціональної політики. Суть і зміст національної ідеї до її одержавлення відрізняється від такої після утворення власної держави.

Що ж до відповіді на запитання про шляхи й методи формування національної ідеї, то спочатку хотілося б відзначити, що в цілому існують певні загальні правила формування ідей, які поширюються і на становлення національної ідеї. Загальними правилами є виділення трьох етапів формування ідеї. Перший з них - пов'язаний з появою певного критичного настрою, негативізму в суспільстві до існуючої системи, норм та способу життя. Він переростає поступово в рішуче заперечення існуючого стану, і тоді, коли одного заперечення мало, виникають певні ідеї. Вони теж проходять три етапи: 1) висувається ідея, яку більшість зустрічає вороже, 2) коли свідома частина суспільства починає ставитися до неї з розумінням, 3) ідея оволодіває масами, які розглядають її як свою, ідея стає пануючою, ЇЇ захищають всі.

Особливості формування національної ідеї полягають, зокрема, у тому, що після її одержавлення, коли настає етап певної загальної ейфорії, важливою є динаміка дальшого розвитку, оскільки старі ідеали і етнокультурний матеріал стають часто гальмом розвитку. Тому на цьому етапі є важливим стан критики й самокритики в етносі. Лише критичність на етапі певної зрілості національної ідеї може врятувати її від самовиродження. Ми розуміємо, що це небезпечно, бо критичність підриває релігійний екстаз, що супроводжує національну ідею.

351

державності означає й відсутність національних філософських систем. Тут ми погоджуємося з Вл. Соловйовим, який писав, що «философия возникает только тогда, когда для отдельного мыслящего лица вера народа перестает быть его собственной верой, теряет для него значение внутреннего безответственного убеждения... философия начинается, когда мыслящее лицо отделяет свое мышление от общей веры, противополагает его этой вере как внешнему»1.

Другою особливістю формування національної ідеї є її тісний зв'язок з релігією, з месіанством. Як зазначав колись АМіцкевич, кожна нація починає своє існування з одкровення, і в кожній ідеї такого типу є певний наліт месіанізму, посланництва. Третьою особливістю національної ідеї є її політичність, бо в ній закладено або потяг до панування, або до визволення з-під політичного панування інших. Тому ці ідеї якщо не експансіоністичні, то принаймні трохи агресивні, бо ж навіщо існувати, якщо не прагнути хоча б у думках розширити свій вплив?

У даному випадку не аналізуємо національні ідеї великих, світових націй, в яких у національній ідеї є ще така особливість у формуванні, як її провідництво і політика з позиції сили. У націй регіонального масштабу, як звичайно, ця особливість відсутня. Нарешті, важливим є своєрідний шлях формування національної ідеї у націй, що втратили державність і ведуть боротьбу за її відновлення. Чеський політолог М.Грох виділяє три етапи: перший - це культурницький (відродження етнографічної, мовної і фольклорної спадщини), другий - просвітницько-патріотичний (національна свідомість вноситься широко через освітньо-культурні заклади в народ), третій - це розгортання масового руху за політичне самозначення2.

На нашу думку, всі етапи між собою тісно пов'язані, й такий поділ досить умовний.

Як же формується національна ідея? Звичайно, підста

352

вовим є метод переконання, широке використання логіки, раціонального обгрунтування. Поряд з переконанням на певному етапі все ширше використовується вольовий, а отже і примусовий чинник. Головним суб'єктом, що творить національну ідею, є національна інтелігенція, свідома, ініціативна меншість, що віддано, не за винагороди служить ідеї, кладе на алтар нації всі свої скромні надбання. Саме вона є критичною меншістю, вона породжує ідеї, розвиває їх, оновлює. З одержавленням ідеї національна інтелігенція формулює нові думки, що готує нову фазу розвитку ідеї. В силу своєї природи вона одночасно не замикається в рамках однієї ідеї - тоді проходить процес формування плюралізму концепцій та доктрин - найвищий етап у розвитку національної ідеї, коли її обгрунтуванням є плюралізм суспільно-політичних, філософських ідей та поглядів, коли вона відображає вектор усіх патріотичних сил даної нації, незалежно від політичних платформ та переконань.

Спираючись на всі вищесказані теоретичні міркування щодо суті, змісту процесів формування національної ідеї взагалі, можна твердити, що,

по-перше, особливістю української національної ідеї була її певна дискретність, на відміну від, наприклад, британської, французької чи іспанської національних ідей. Адже тут ми мали одержавлення української ідеї на пізніх стадіях розвитку Київської держави, пізніше, після її розпаду, - кардинальну зміну її змісту, нове відтворення у ХУІ-ХУІІ сг., після чого знову період зникання, щоб з початком XIX ст^ і українським відродженням настав третій цикл розвитку національної ідеї, що завершився в основному у другому десятилітті XX ст. У 80-х роках нашого століття, на нашу думку, розпочався новий, четвертий цикл її розвитку. Підставовим атрибутом ідеї є національна державність, тому її зникнення вело до поступового зникнення самої національної ідеї, особливо до зміни її змісту, щоб через якийсь час знову, в нових історичних умовах, повертатися до боротьби за цей атрибут, змінюючи наново зміст національної ідеї. Нічого-ж подібного ми не бачимо у Франції, Англії, Іспанії: національна державність там не переривалась, отже, не змінювався зміст самої ідеї. Інша справа, що змінювалися чи розвивалися її ті чи інші характерні риси, - так, періодично, через декілька століть

353

зростав експансіонізм Франції, пройшли через імперський період Іспанія та Англія, але підставою їх національних ідей була і є недискретність, постійність. Приблизно те ж саме можна сказати й про російську національну ідею з її атрибутом - великоросійською державністю.

По-друге, особливістю української національної ідеї є велика складність та проблематичність її зародження на початковому етапі розвитку. Це пов'язано насамперед з імперським характером Київської держави та тими ускладненнями, які випливали з її політичного розпаду. Ми не збираємося вступати в ту дискусію, яка точиться ось уже майже два століття навколо спільного чи не спільного походження («колиски») трьох східнослов'янських народів, її давно можна було б вирішити, якщо б існували окремо три самостійних національних держави. Складність проблеми у її великій політичності. Якщо зважити, що українська нація конституювала себе у Київській державі, тоді зі змістом і суттю української національної ідеї на початковому етапі все було б у порядку. Однак треба лише пережити шквал науково-політичних атак з боку «наследников» Київської Русі, що твердять про свою законну «правопреемственность», яка дає змогу будувати будівлю «тысячелетнего русского государства». Слабкість українських позицій видно у багатьох випадках, навіть у другорядних. Бо як говорити про українську ідею в Київській державі, коли чи не перша літописна згадка про Україну датується 1187 р.? Ми не збираємося в даному випадку вирішувати цю складну проблему, підкреслимо лише її вагомість та політичність.

Нав'язуючи до вищесказаного, зазначимо, що вже у XI ст. виникає думка про нетотожність племен, які проживали в рамках єдиної Київської держави на єдиній території (Любечський з'їзд 1097 р.), зі своїми сусідами. Характерними рисами політичної ідеї періоду IX-XII ст., до формування якої значно спричинилося прийняття християнства, були спочатку експансіонізм, потім провідна ідея єдності руських земель, з деякими відтінками християнського посланництва. Складністю формулювання національної ідеї того періоду було те, що державна релігія впроваджувалася грецькою мовою. Вершину експансіонізму Київська держава осягла в XI - поч.

354

XII ст. З розпадом на окремі князівства тратиться експансіонізм і міняється за змістом політична ідея.

Татаро-монгольська навала значно загальмувала розвиток національної ідеї, модифікувала її, оскільки Велике Князівство Литовське стало спадкоємцем державності Київської Русі. Десь у ХІУ-ХУ ст. завершується цей перший початковий цикл розвитку національної ідеї. Крайні позиції при вирішенні даної проблеми - це твердження про винятково український зміст державності Київської Русі, як і приписування собі особливої першості на спадок у вигляді неперервної лінії «русского тысячелетнего государства».

Третьою особливістю української національної ідеї стала її релігійність, що зросла у XVI та на початку XVII ст., та новаторські форми відновленої державності в середині XVII ст Відомі Люблінська і Брестська унії, що поставили крапку на залишках української автономії і реально загрожували православ'ю, мобілізували українство й започаткували новий етап розвитку національної ідеї. На нашу думку, період від Люблінської унії і майже до визвольної війни під проводом Б.Хмельницького - це час переорієнтації національної ідеї з чисто політичної у релігійну, бо основним її змістом тоді став захист православ'я, яке в той час почали трактувати майже як підставову ознаку українства. Тут можемо погодитися з І.Ортинським, що «стикання з польським католицизмом витворює погляд про національне значення східної Церкви, спричиняючи до розбудження приспаної національної свідомості населення».1

Визвольна війна рішуче змінила зміст національної ідеї, поставивши в центр уваги осягнення національної державності. Причому вона стала новою й за формою, бо не спиралася безпосередньо на стару державну традицію Київської Русі через перерву в державному існуванні, а також тому, що вона ввібрала в себе колорит козацької християнської республіки, тобто військової демократії, правда з сильним нахилом до авторитарності. І ось тут виникла проблема, суть якої зводилась до того, що національна ідея часів Київської держави мала своєю державницькою формою монархічний лад, обмежений, правда, різними його

1 Ортинський Іван. Хрищення, Хресгта харизма України. Мюнхен-Рим-Фрайбург, 1988.С.113.

355

модифікаціями - діархія-дуумвірати1. Національна ж ідея часів Б.Хмельницького формувалася вже в зовсім іншій формі, незважаючи на певні монархічні інтенції самого Б.Хмельницького. Якщо в Київській державі ми мали факт поступового зміцнення монархічних принципів влади і зменшення участі в реалізації влади військової дружини, знаті, ролі публічних зборів, які мали законодавчий характер (різного типу віча), то при Б.Хмельницькому діялося навпаки - від політичного режиму військової демократії процес розвивався до зміцнення політичної влади козацької еліти, невеликої групи козацьких лідерів на чолі з гетьманом. Отже, виникає запитання: якою за формою була українська національна ідея тоді, у давнину, і якою була при Б.Хмельницькому? На це питання ми не маємо готової відповіді, тому поставимо його перед загалом. Наша позиція в тому, що прямолінійної відповіді не може бути, бо немає прямолінійного, спрощеного підходу до суспільного прогресу людства. Адже суспільство не розвивається за схемою монархія-республіка. Нам ближча думка, сформульована П.Сорокіним, що людське суспільство, його режими політичної влади розвиваються за циклами, для яких характерні наступні постулати: не існує постійної історичної тенденції від монархії до республіки і немає історичної тенденції зміни правління меншості на правління більшості2.

Цікавим доповненням змісту був Гадяцький мирний договір (вересень 1658 р.), за яким українська держава мала б риси як федерації, так і конфедерації з республіканським устроєм, але монархічним змістом - у самій назві, суб'єкті верховної влади тощо. Передбачалося також, що спеціальною місією України мав би стати захист християнства на сході Європи, посередництво України між Польщею ї Москвою. На думку М.Грушевського, тим самим було сформульовано тезу про перетворення України навічно у нейтральну державу під протекторатом Польщі і Росії. Нам досить важко уявити, що змістом національної ідеї мав би стати компроміс, що означало перетворення України у політичного васала своїх великих сусідів... Одночасно відновлення державності,

' Див. Толочно А.П. Князь в древней Руси: власть, собственность, идеология. К.,1992. Гл.1.

356

а особливо реформи Б.Хмельницького, які допровадили до формування економічної, політичної, культурної і правової спільності населення, що проживало на означеній території, - послужили стабілізуючим чинником архетипуукраїнця, свідомого формування в нього національної свідомості.

Після відомих політичних угод Україна поступово втрачає свою державність, хоча виступ І.Мазепи був останньою великою відкритою спробою зберегти залишки автономності. Пов'язана з виступом «Конституція прав і свобод...» П.Орлика значно модернізувала зміст української національної ідеї, бо була кроком козацтва «до повної демократизації життя... вона була висловом перед цілим світом політичної зрілості козацької держави і її військової організації...»1 Одночасно, Конституція показала, що народ вважав адекватною формою власної державності не монархізм, тим більше не абсолютизм, чи деспотизм російського, східного типу, іншими словами - авторитарну демократію.

В останній третині XVIII ст., після відомих спроб зберегти залишки автономності, замикається другий цикл у розвитку української національної ідеї.

Третій цикл розвитку ідеї розпочався з українським відродженням на початку XIX ст. й закінчується в основному національною революцією 1917-1919 рр. Його змістом стала боротьба за відновлення української культури, національної свідомості й завоювання політичної незалежності, відновлення державності, що настало на переломі 1917 - 1918 рр. За винятком костомарівського «Закону Божого» решту програм українства передбачали демократичний, республіканський характер національної державної форми влади, а отже, можна твердити, що четвертою особливістю української національної ідеї стало утвердження демократичної ідеї.

Цей демократизм спирався на земельний федералізм, республіканський лад, свободи людини. Це не виключало появи пізніше, у 20-і роки, концепції трудової монархії В.Липинського, а лише доводить слушність нашої тези, винесеної в заголовок - від ідеї до плюралізму концепцій.

Наприкінці XIX ст. українська ідея підкріпилася й політичною доктриною (М.Драгоманов) з її ідеалом вільної конфедерації автономних регіонів, що самостійно приймали

357

б рішення. Крім цього, вона була доповнена думкою про вихід українства поза рамки традиційного слов'янофільства, про наближення до вартостей європейського окциденту. Бо М.Драгоманов «перший не тільки відчинив вікно з Європи на Вкраїну, але й з України в Європу»1. Зрозуміло, що перший після П.Могили...

З підтвердженням тези про демократизм ідеї виступив також В.Антонович, що заявив про принцип віча, широкого демократизму, визнання прав рівного політичного права для кожної особистості, громадянства як провідної ідеї українства (на відміну від принципу авторитету державної влади у росіян, чи аристократизму у поляків)2.

Відновлення державності стало кульмінацією розвитку третього циклу розвитку української ідеї. Він характерний насамперед відновленням державницького статусу України (в різних формах) та паралельним існуванням національно-визвольної боротьби з окупаційними та ворожими Україні політичними режимами. Спад, що настав після національної революції 1917-1919 рр., був одночасно багатий саме на появу політичних концепцій та доктрин, що намагалися обгрунтувати зміну змісту й форм національної ідеї (тут і різні державницькі форми, режими влади, соборність тощо). З утвердженням тоталітаризму в СРСР, фактично завершується третій цикл, Україна втрачає майже всі атрибути національної державності, що знову змінює зміст національної ідеї, концентрує її навколо питання відновлення завмираючої національної державності. Однак політичний плюралізм першої половини XX ст. не пропав надаремне, він приготував і служив основою для початку четвертого циклу розвитку національної ідеї, який настав у 80-ті роки XX ст.

Отже, за свою майже тисячолітню історію, українська ідея пройшла три повних цикли розвитку, тривалий час змінювала свій зміст, а отже і форми. Від Київської держави - однієї з найбільших імперій середньовічної Європи - до васальної одиниці Литви, регіональних земель Речі Посполитої. Тоді формою ідеї була обмежена військовою демократією монархія. Не думаємо, щоб вона дуже вирізнялася серед тодішніх європейських державних утворень, тобто бать

358

ківщина наша йшла по шляху середземноморської цивілізації. Наступний - другий цикл приніс зріст демократичного елементу в змісті національної ідеї, що трансформувало державницьку форму у специфічну козацьку християнську республіку, що було новим феноменом в європейській історії. Цей зміст став також домінуючим і у третьому циклі розвитку української ідеї, модифікувавшись під час національної революції XX ст. в авторитарно-демократичний режим політичної влади. На нашу думку, спираючись на матеріали всієї нашої праці по вивченню української політичної думки, саме найбільш адекватною формою української національної ідеї і є авторитарна демократія. Вона ввібрала в себе як традиції козацької республіки, так і авторитарну спадщину Київської держави, автономність гетьманської політичної влади, отаманства XX століття. Українству є чужі східний деспотизм азіатства, «преклонение» перед «царской десницей» звідси оцей козацький демократизм, який і сьогодні анархічно гуляє по Україні аж до її парламенту в столиці й окремішності деяких регіонів... У той же час транзитне, прикордонне геополітичне розташування України, її політична історія довела бажаність і корисність гетьманської булави, отаманського владного «так повинно бути...» Поєднати це може власне режим авторитарної демократії, принаймні на перехідний період. Політичне мистецтво полягатиме саме в тому, щоб суб'єкт політичної влади зумів утримати релятивну рівновагу між оцією посткозацькою демократією, що жива й по нині в народі і гетьманськими інтенцшм'и, теж традиційними, українського авторитетного президента... На нашу думку (може дещо й суперечно) ідея можливо мусить бути не «або Схід, або Захід», а «і Схід, і Захід», а також «і Південь, і Північ...».