Удільний період

Оскільки зі смертю Ярослава починається так званий удільний період (Ярослав спробував запровадити в справі спадкоємства принцип сеньйорату, тобто влади найстаршого сина в роді, молодші ж сини втрачали права на землю батька), то головним завданням тогочасної політичної влади стало, з одного боку, - встановлення порядку і згоди між князями, а з другого - прагнення об'єднати всіх князів на боротьбу з зовнішніми ворогами, насамперед з половцями.

Після смерті сина Володимира Мономаха - Мстислава (1132 р.) Київська держава розпалася на кілька окремих князівств, більшого значення поступово набирає об'єднане у 1199 р. Галицько-Волинське князівство, що при волинському князі Романі Мстиславичу перетворилося на велику державу, яка охоплювала землі від Карпат до Дніпра.

' Костомаров Н.И. Исторические произведения. С.212-213.

11

пониззя над Дністром. Саме Данилові випала доля поклонитися хану Батию, щоб зберегти свою владу. Хан віддав Данилові його землі у вотчину. Це означало, що якщо раніше князі самі повинні були оберігати свою владу й землю, то тепер, віддавши поклін ханові, передавши йому своє князівство у власність як завойовнику, Данило отримав його назад як володіння у спадок. Він мав тепер право на захист і підтримку того, відкого отримав володіння. Ніхто більше не мав права забирати у нього владу. Тому вічеве право, яке висловлювало волю бояр чи народу, втрачало значення, оскільки князь завжди міг використати татарську силу для свого захисту1. У цьому полягала причина, чому так відносно легко вдавалося татарам втримувати владу над величезними просторами та цілими народами. Одначе сам Данило в порівнянні з іншими руськими князями був набагато тісніше пов'язаний з Європою, і тому він почав активно діяти, щоб організувати міжнародний політичний та військовий союз проти татар. Для цього Данило навіть погодився на унію, і в 1253 р. був урочисто коронований в Дрогичині і помазаний папським легатом. Та союз з папою не дав реальних результатів, християнські королі не погодилися на хрестовий похід проти татар, а папа був не в змозі змусити їх. Як писав Костомаров, «в судьбе этого князя было что-то трагическое. Много добился он, чего не достигал ни один южнорусский князь, и с такими усилиями, которых не вынес бы другой. Почти вся Южная Русь, весь край, населенный южнорусским племенем, был в его власти; но, не успевши освободиться от монгольского ига и дать своему государству самостоятельного значения, Данило тем самым не оставил и прочных залогов самостоятельности для будущих времен...

1 Костомаров Н.И. Исторические произведения. С.254. 1 Костомаров Н.И. Исторические произведения, С.261-262.

12

моральну політику, бути чесним, дотримувати слова союзникам, бути великодушним з ворогами. У ті далекі часи це було нереальним, тому він зазнав поразки. Однак кожен народ насамперед виховує своїх синів на прикладі такихлицарів честі, тому ми можемо гордитися Данилом Романовичем так, як пишаються британці Річардом Левине серце, французи-графом Роланом. У Галицько-Волинському князівстві було продовжено традиції державного будівництва. Князь Роман доклав багато зусиль для зміцнення верховної влади, створення так би мовити власної моделі державного управління1. Тому він прагнув обмежити сваволю світських і духовних феодалів, про що свідчив польський історик Ян Ддутош, коли писав, що князь Роман приборкав володимирського єпископа, який опирався абсолютистським тенденціям. Князь Роман у цій боротьбі спирався не лише на свою військову дружину, але й на міську верхівку, так званих «громадських мужів», надаючи їм різні пільги. Понад сорок років боровся з боярською опозицією князь Данило і переміг її, тим самим зміцнив верховну князівську владу. Як писав С.Соловйов, король Данило прославився також «особенно внутреннею распорядительностью, после монгольского опустошения успел привести свою землю в цветущее состояние, населил, обстроил города, усилил промышленность, торговлю»2.

Справу князя Романа й короля Данила продовжив онук Данила - Юрій І, який був відомий високим міжнародним престижем, його титулували «королем Русі»; його наступник - Юрій II - запровадив у Галичині магдебурзьке право найперше в м.

Таким чином, східнослов'янська державність в процесі свого формування (майже дев'ятсот років) пройшла два періоди. Перший з них, який умовно назвемо - Ранній -охоплює приблизно ІУ-ІХ ст. Стародавні джерела, насамперед візантійські (Іордан, Маврикій Стратег, Прокопій Кесарійський, Менандр), свідчили про наявність в антів і слов'ян військових союзів племен під керівництвом вождів, а також загальних народних зборів. На основі цих джерел можна зроботи висновок, що східні слов'яни вийшли з рамок родоплемінного ладу і перед нами - союз племен, так звана

' Котляр М.Ф. Данило Галицький. К. 1979. С.8. 'Соловьев СМ. История России с древнейших времен. М., 1960. Кн. 2. С.189.

13

«військова демократія». Одночасно проходить процес концентрації майна, насамперед землі та худоби, в руках верховної верстви дружини. Зростання розмірів території потребує нових методів і форм управління, поступово відмирають родові органи управління, зменшується значення й вплив всіляких народних зборів. Значно зростає роль вождів -князів, які спираються на досить вузьке коло земельної аристократії, верхівки військової дружини.