<<
>>

ПРОБЛЕМА ЛЮДИНИ В ЕТИКО-ГУМАНІСТИЧНИХ ПОГЛЯДАХ Г.СКОВОРОДИ

Григорій Сковорода (1722-1794) навчався у Київській академії. Оскільки коло наук, що вивчалися в Києві, видалося йому недостатнім, писав його біограф М.Ковалинський, - він «возжелал видеть чужие края».

Він побував в Угорщині, Австрії, де слухав лекції відомих вчених, читав різну літературу. Як писав той же біограф, «...возвратясь из чужих краев,


1 Козачинский М. «Гражданская политика»(Пер. Кашуби М.В. Архів Інституту суспільних наук АН України. С.513).

2 Там же. С.516-518, 520-522.

3 Кашуба М.В. Трактат М.Козачинського «Гражданская политика». Вступительная статья. Архів Інституту суспільних наук АН України. С.2,5.


111

110

наполнен ученостью, сведениями, знаниями, но с пустым карманом, в крайнем недостатке всего нужнейшего...», Г. Сковорода розпочав педагогічну діяльність в Переяславській семінарії, з якої його незабаром звільнили за конфлікти із тамтешнім єпископом. «Сей был первый опыт твердости духа его», - зазначав М.Ковалинський1.

Попрацювавши домашнім вчителем у поміщика, він далі 10 років викладав поезію, синтаксис, грецьку мову, курс правил благонравності у Харківському колегіумі. Тут Сковорода написав підручник з питань моралі: «Начальная дверь к христианскому добронравию для молодого шляхетства Харьковской губернии», який викликав незадоволення ортодоксальних церковних ієрархш. Після цього Сковорода «...по-буждаясь духом, удалился в глубокое уединение, ...предавшись на свободе размышлениям и оградя спокойствие духа безмолвием, бесстрастием, бессуетностью, написал он тут первое сочинение... «Наркисс, или о том: познай себя». В стародавні часи казали, що ніде так не пізнає себе людина, як в самітності. Тому недарма говорили мудреці, що самітником може бути або цар, або звір. Бо перебороти нудьгу, прогнати невдоволення, зайняти розум і серце достойними вправами, задовольнитись - це справа, гідна мудрого, володіючого собою самітника з вдачею царя, або Божого священика, що сприйняв всемогутність і всепроникливість Духу Господнього.

Віддавшись самітності, Сковорода пише свої праці: «Асхань»,«Разговор дружеский о душевном мире», «Басни Харьковские»,«Израилскій Змій», «Жена Лотова» та ін. «И добрая и худая слава распространилась о нем во всей Украине, Малороссии и далее»2.

Вмираючи, просив Сковорода поховати його на пагорбі біля слободи Івагішки, що біля Харкова, та зробити напис: «Мир ловил меня, но не поймал».

Творче життя Сковороди пройшло певну еволюцію. На першому етапі зароджувалось і формувалось його Вчення, на другому - реалізовувалось. До кінця 60-х років він займався передовсім проблемами самопізнання, в середині 70-х -проблемами духовного світу, а пізніше - проблемами Святого Письма. У пам'яті нащадків він залишився насамперед як


1 Ковалинский М.И. Жизнь Григория Сковороды//Сковорода Григорій. Вибрані твори: У 2 т. - К., 1972. Т.2. С.193-194.

2 Там же. С.227-234.


112

філософ, що б не писали про це навіть визначні російські вчені. Бо ж писав Г.Шпег. «У нас сложился взгляд на Сковороду как на первого самобытного и оригинального русского философа. Мне трудно оспаривать это утверждение, так как собственно самой философии в сочинениях Сковороды я нахожу количество предельно минимальное. А те немногие напоминающие о философии мысли Сковороды, вокруг которых бродят его фантазии и поучения, не возвышаются над уровнем общих мест и ходячих представлений о философии...Сковорода от начала и до конца - моралист Не наука и не философия как такая владеют его помыслами...»1

Отакий суворий присуд зробив Г.Шпет. Трохи «краще» писав про Сковороду Н.О.Лосський:«Среди любителей философии того времени следует особо упомянуть Григория Сковороду... - моралиста...»2.

З іншого боку, маемо об'єктивні зауваги про мислителя таких учених, як І.Срезнєвський, В.Ерн. Останній писав, що «...вся жизнь Сковороды есть огромный и глубоко интересный метафизический эксперимент, и его философия есть не что иное, как логическая запись этого эксперимента»3-

Основною проблемою філософії Сковороди є проблема людини, и щастя і шляхів досягнення цього щастя.

Дана проблема органічно випливає з його філософської системи, його вчення про дві натури і три світи. «Весь мир состоит из двух натур: одна - видимая, другая - невидимая. Видимая натура называется тварь, а невидимая - Бог...Суть же три мыры. Первый есть всеобщий и мыр обительный, где все рожденное обитает. Другие два суть частные и малый мыры... Первый мікрокозм, сиречь - мырик, мырок или человек. Второй мыр символический, сиречь Библія»4.

Таким чином, твердячи, що світ складається з двох натур, Сковорода повторив вчення античних мислителів (Піфагор, Платон), а поділивши світ на три світи - макрокосм, мікрокосм і символічний (Біблію), він повторив мислителів античності (Платон, Демокріт). Новим було те, що Сковорода виділив в окремий світ Біблію, яку він розумів як певну сукупність


1 Шпет Г.Г. Очерк развития русской философии// Введенский А.И., Лосев A.A., Радлов Э.Л., Шпет Г.Г Очерки истории русской философии Свердловск, 1991. C.292-293, 295.

2 Лосский Н.О. История русской философии. - М., 1991 С.5.

3 Эрн В.Григорий Саввич Сковорода. Жизнь и учение. - М., 1912. С.213. * Сковорода Григорій. Твори: У 2 т - К., 1966. Т 1 С. 16, 536.


113

символів, призначених винятково для пізнання невидимої натури, або начала (Бога). Він назвав Біблію символічним світом. Нас цікавить вчення Сковороди про мікрокосм, малий світ - тобто людину.

За Сковородою, сутність людини полягала в єдності в ній видимого і невидимого, тілесного і духовного. Причому створення справжньої людини настає тоді, коли вона осягає невидиме, стає духовною людиною. Тому основне в неї - це невидиме, її думки або серце. Після смерті зникає лише тіло, а духовне залишається. Оскільки, за Сковородою, невидиме є всюди і у всьому, то людина є потенціально всім, і мікрокосм повторює у собі особливості макрокосму. Людина є центр, в якому сходяться всі проблеми її життя, діяльності і пізнання. Перш ніж. пізнати макрокосм, потрібно пізнати мікрокосм, тобто самого себе. Саме в самопізнанні бачив Сковорода КЛЮЧА0 розкриття буття світу і самоїлюдини.

Найважливішим для людцни, вважав він, є щастя, яке збудоване на духові, бо тілесна матерія не має справжнього буття. Не в багатстві, не в чині, Не в званні, бо все це є плоть, а плоть - ніщо1.

В°-е суєта, крім духовної радості. Радість же приходить тоді, коди людина пізнає істину, тобто пізнає саму себе, а через те пізнання - і весь світ. Щастя, таким чином, в пізнанні. Бути щасливим - означає знайти самого себе2.

Тут Потрібно сказати, що Сковорода відрізнявся від тодішніх західноєвропейських мислителів, які визначали сутність людини, зважаючи на її природу. Сковорода же визначав природу, виходячи з сутності людини. Тому, за ним, все повинно бути підпорядковане зрозумінню людини, з'ясуванню шляхів до її щастя. Щастя ж людини - у її самопізнанні. Пізнавши себе, людина вибере відповідно до власної природи заняття та організує свій спосіб життя. Звідси у Сковороди великий інтерес не лише до проблем самопізнання, але й праці та етики.

гРУНТом, на якому сформувалися етично-яуманістичні погляди Сковороди, була насамперед історична дійсність України середини та другої половини XVIII ст. Як говорив академік ДЛ.Багалій, то був час, коли українське суспільство знаходилося в стані політичної летаргії: воно змучилось від

попередніх політичних бур і не знаходило нових сил для того, щоб скинути з себе неволю царську і бюрократичну1.

Знищені в той час Катериною залишки державної автономії, брак суспільної верстви, яка б могла повести за собою у вир національно-визвольної боротьби, дійсно перетворило українське суспільство в апатичне. Ця історична поразка українських національних сил поставила стіну перед пошуками українського духу в сфері політики й, можливо, скерувала думку до самопізнання етики, гуманізму." Додаймо, спираючись на історичний досвід - це також була і форма рятунку тих здорових національних сил, які не хотіли служити царизму, але не мали сили боротися з ним на політичному полі... Нам близька думка ДЧижевського про те, що критика суспільства в Сковороди була конкретизована.

Вона спрямована на українське суспільство того часу. «Пише він «Всякому городу нрав і права» або переробляє Горація - перед його очима українські пани, купці, міщані»2.

Особливо сильна тенденція до критики окремих аспектів суспільного життя й ранніх творах Сковороди. Для нього було несприйнятним все, що породжувалось прагненням до лихоїмства, здирства, поневолення, він не приймав «дух несытости», нагромадження багатств, кар'єризму, брутальні звичаї, аморальну поведінку.

На перломі 50-60-х років в Сковороди наступає абсолютизація духовного інтересу, що згодом стало основною ознакою його етичного вчення. Однак для глибокого самопізнання потрібно було відмовитись від «соблазнов міра», стати рішучим, твердим у своїх прагненнях та вподобаннях, треба було постійно боротися зі собою, загартовувати волю. А тут люди нерівні між собою, а «что глупіє як равное равенство, которое глупцы ввести в мир всуе покушаются? », - запитував Сковорода. Саме тут і потрібна впертість і сила бо «...царство небесное, які дівоча незайманість, любить, щоб його брали силою»3.

Правда, слід зазначити, що пізніше політики трактували це як підставу природного розподілу людей за ієрархічністю, поділу на касти панів та тих, хто повинен завжди підкорятися. Так, Д.Донцов писав, що «...теорію кастового устрою


1 Багалій Дмитро. Український мандрований філософ Григорій Сковорода. -К., 1992. С.18.

2 Чижевський Дмитро. Філософія Г.ССковороди. - Варшава. 1934. С 174.

3 Сковорода Григорій. Т 2. С419.


115

суспільності знаходимо у Сковороди... як поділ на різні породи в природі, так природний поділ у суспільстві'на касти. Тому, коли люди з касти жаб, черепах чи свиней протиприродно пнуться на становище або в заняття людей з касти орлів чи оленів, суспільство розкладається...»1.

У 60-ті роки Сковорода шукає відповідь на запитання про співвідношення плотських, матеріальних потреб і щастя людини. Аналізуючи шляхи до щастя, він виходить з наявних двох натур, двох воль, що ведуть людей двома шляхами, вказує, що ці шляхи (лівий і правий) - у всьому протилежні.

Лівий проходить через плотські насолоди і в кінці веде до «преисподни», правий - «жесток и стропотен, але зате «во исходе - сладчайший». Сковорода закликає не зливати в одне тіло й душу, бо тіло потребує здоров'я, а душа веселості, а веселість духа можлива й без «крепости тела». Саме з інтенсивністю роботи духа він пов'язує справжнє життя, його головний зміст і метод. Досягнення стану щастя залежить від психічного стану індивіда, його оцінки власного ставлення до світу. Найбільшу цінність має те, що є природним, володіння чим пов'язане з найменшою затратою зусиль. Тому, відстоюючи помірність у задоволенні потреб, Сковорода вважає легкість одержання, досягнення бажаного прагненням сродності і критерієм їх цінності. 70-ті роки - це час, коли центр його пошуків перемішується з розробки морально-практичних принципів на розв'язання філософсько-етичних проблем. Центральною тут стає концепція «сродності». Ідея про залежність долі людини від відповідності її природним нахилам певною мірою була розроблена ще в античності (Епіктет). Заслугою Сковороди було те, що він надав цій проблемі антифеодального спрямування. Оскільки ж Сковорода абсолютизував дух, протиставив реальному світу внутрішній моральний закон, то призначення людини - здійснювати цей вічний закон, визначений духовною сутністю, єдністю людини з невидимим «началом». Принцип сродності і є принципом відповідності тому вищому розумному і справедливому началу, яке визначає сенс людського буття. Мета, яку ставить перед собою людина, закладена в ній від народження «невидимою натурою», як їх сродність, - схильність до певної діяльності. І духовна сутність людини полягає не в системі понять «людина -суспільство», і навіть не «людина - матеріальна природа», а в системі понять «Дух людини - Бог». Властивості, характер, доля людини залежать від невидимого, але певного закону (Бога - приро*-ди), який зберігає якісну визначеність і постійність природи людей. Природа визначає індивідуальні особливості людей, які можуть лише вдосконалюватися до межі, визначеної природою. Тому крайньою формою особистої незалежності є самотність та самодостатність. Потрібно лише пристосуватися до природи. Сковорода прагнув пізнати людину відносно її Духа. Він був переконаний, що суть душі визначається природою людини, а суспільство є простою сумою людей. Державний устрій, політичний лад залежать від того, наскільки соціально-політичний стан членів суспільства відповідає їх духовній природі. Свідомість, мислення визначають розвиток життя людей,. їх буття, звідси у Сковороди й ідея духовного відродження людини. Це відродження полягатиме в тому, що людина житиме не за примхами плоті, не буде жертвою примарних пристрастей. Відроджена людина, в якій і буде реалізована людська сутність, в кінцевому підсумку, і може бути ототожнена, вважав Сковорода, з самим Богом1.

Таким чином, моральний ідеал Сковороди - пізнання людиною в собі Бога, що спиралося на розуміння природності прагнення людини до щастя. Звідси розуміння Сковородою людських і суспільно-політичних відносин, його містицизм, на який вказував критикований донедавна ДЧижевський. Бо, якщо Природа і сродність означали вроджене «Боже благовоління», таємний закон, який керує всіма, визначає подібність, що існує між душею і тією справо.Юг якої вона прагне, іншими словами, якщо «Царство Боже в нас» (Лука,17,21), то можна погодитися з тим, що саме «...до цього місця нав'язують міркування всіх містиків»2.

Аналізуючи природні здібності, Сковорода на перше місце ставить «сродность к хлебопашеству», вказує на важливість сродности «к воинству». Він не заперечує ні. науки, ні держави, ні культури, а заперечує їх спотворення. Корінь же всіх спотворень - в несродності, в тому, що люди механічно, без поклику своєї природи прагнуть до різних


1 Чижевський Дмитро. Філософія Г.С.Сковороди С.165.


117

посад, що призводить не лише до особистих, але й суспільних трагедій. Держава є законною і необхідною: він виступає лише проти злочинної влади, устрою. Це настає тоді, коли природне перетворюється на неприродне. Причому для нього «гражданских законов заборы» існують як щось дане, абстрактне, він їх не аналізує, вважаючи, що закони є продуктом природи, а не результатом людської діяльності чи суспільної угоди. Для Сковороди проблема рівності і свободи є лише проблемою природовідповідальності праці всіх членів суспільства. Сковорода якось особливо не окреслює свій суспільний ідеал: це держава, політичний лад якої спирався б на суспільний компроміс, це гармонійне суспільство, яке все ж має певну ієрархічну структуру. Шлях до цього ідеалу, за Сковородою, проходить не стільки через всебічний розвиток особи, її духовних і фізичних потреб, скільки через самообмеження, самовідмовлення, зведення тілесних потреб до мінімуму. Для кожної людини він окреслює коло, за яким немає щастя1.

Дослідник його творчості В.Ерн писав, що значить для Сковороди цей ідеал - Царство Боже? Це - знайти кожному специфічне для себе покликання, це значить шукати і знайти сродне своїй статі, і коли воно буде знайдене - «все остальное прилагается»2.

Важливим є питання: Г.Сковорода і Україна. Вище ми вже згадували про одне з джерел творчості Сковороди - українську дійсність другої половини XVIII сг. У спеціальному розділі «Сковорода й Україна» Чижевський вказує ще на два моменти. Перший з них полягає в тому, що Сковорода писав свої твори церковнослов'янською мовою, але «цілком виразної своєрідної «української редакції». Другий - у тому, що з огляду на ряд причин «...вплив Сковороди на українське письменництво, близьке йому за духом - мінімальний, українські романтики не читали Сковороди... Гоголь теж не знав Сковороди... Масони в Росії мали усякий інтерес до творів Сковороди, але масонство хутко* знищено дощенту...Отже, Сковороду забули». Оцінюючи його місце, Чижевський тим не менше вважав, що «Сковорода стоїть в центрі української духовної історії»3.

118

Разом з тим у творах Сковороди обмаль прямих згадок на тогочасну політичну історію України, що дало певні підстави М.Грушевському вказати на індеферентність Сковороди до національного питання, «полным отсутствием национального сознания и исторической традиции»1.

Оцінка, на нашудумку^занадто сувора йдещо несправедлива. З іншого боку, думка В.Ерна, що Сковорода «сделался родоначальником русской философской мысли, духовным зачинателем и основоположником всех крупных последующих умственных течений в русском обществе»2, дещо перебільшена. Правильно сказав І.Мірчук: «Філософія Сковороди - це його життя, це він сам...»3-

Сковорода вперше у вітчизняній філософській суспільно-політичній думці поставив етико-гуманістичну проблему призначення людини й накреслив систему її вирішення. Можливо, що з рівня, досягнутого медико-біологічними науками кінця ХХст., деякі його пропозиції не виглядають так наївно, як це видавалося його раннім критикам...

<< | >>
Источник: Кухта Б.Л.. З історії української політичної думки: [Текст лекцій: Навчальний посібник] .-К.: Генеза. - 368 с. 1994

Еще по теме ПРОБЛЕМА ЛЮДИНИ В ЕТИКО-ГУМАНІСТИЧНИХ ПОГЛЯДАХ Г.СКОВОРОДИ:

  1. ПРОБЛЕМА ЛЮДИНИ В ЕТИКО-ГУМАНІСТИЧНИХ ПОГЛЯДАХ Г.СКОВОРОДИ
  2. УКРАЇНСЬКА ПОЛІТИЧНА ДУМКА ПЕРІОДУ ФОРМУВАННЯ ТОТАЛІТАРИЗМУ
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Акционерное право - Бюджетная система - Горное право‎ - Гражданский процесс - Гражданское право - Гражданское право зарубежных стран - Договорное право - Европейское право‎ - Жилищное право - Законы и кодексы - Избирательное право - Информационное право - Исполнительное производство - История политических учений - Коммерческое право - Конкурсное право - Конституционное право зарубежных стран - Конституционное право России - Криминалистика - Криминалистическая методика - Криминальная психология - Криминология - Международное право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Образовательное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право интеллектуальной собственности - Право собственности - Право социального обеспечения - Право юридических лиц - Правовая статистика - Правоведение - Правовое обеспечение профессиональной деятельности - Правоохранительные органы - Предпринимательское право - Прокурорский надзор - Римское право - Семейное право - Социология права - Сравнительное правоведение - Страховое право - Судебная психиатрия - Судебная экспертиза - Судебное дело - Судебные и правоохранительные органы - Таможенное право - Теория и история государства и права - Транспортное право - Трудовое право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия права - Финансовое право - Экологическое право‎ - Ювенальное право - Юридическая антропология‎ - Юридическая периодика и сборники - Юридическая техника - Юридическая этика -