<<
>>

Права людини і права нації

ЦІКАВИМ тут є не стільки сам факт появи праці з відверто антишовіністичною назвою (яка вийшла друком за кілька років на Заході), скільки методологія, з позицій якої автор, себто І.Дзюба, критикував офіційну на той час концепцію «злиття націй».

Він це робив, апеллюючи до так званого «автентичного» Леніна, його відомих праць з національного питанг ня. Він дорікав «вірним ленінцям» за те, що вони спотворили істинно ленінську політику в національному питанні, поділяючи у такий спосіб ілюзії не лише демократично налаштованої інтелігенції тих часів, а й наївних комуністів, про яких А.Авторха-нов писав: «Трагедія комуністів-інтелектуалів у національних республіках полягала в тому, що вони не лише вірили на слово Леніну, а й були щиро переконані, що сам Ленін вірить у те, що він говорить з національного питання»11. Ця робота, зокрема, була направлена Петру Шелесту і Володимиру Щербиць-кому, які відповідно посідали посади першого секретаря ЦК КПу" та голови Ради Міністрів УРСР.

Як пише І.Лисяк-Рудницький, «ми повинні відзначити одну дуже важливу різницю між справжнім українськім націонал-комунізмом 20-х років і його недавнім продовженням в особі Дзюби. Перший був інспірований справжнім революційним почуттям, утопійною вірою в безперервну всесвітню соціальну революцію і перетворення людства, або, вживаючи поетичні образи Миколи Хвильового, «вірою в загірну комуну». У Дзюби не можна знайти жодного сліду цього революційного хіліазму, його чисто раціоналістичні висновки нагадують акт звинувачення. Не квестіонуючи щирості марксистсько-ленінських переконань Дзюби, у нас, у той же час, нема підстави сумніватися, що інтелектуальна і емоційна сила цієї праці полягає саме в її патріотичному заклику, а не в довгих цитатах з творів Леніна і партійних резолюцій»12. Додамо, що критика І.Дзюбою практики національно-культурного будівництва в Радянському Союзі виходила далеко за межі ленінської ортодоксії, бо спиралася в першу чергу на аналіз фактів, а вони були разючі.

До того ж, згадаємо, під прапором «повернення до первинного, автентичного марксизму» розгорталася й уславлена «празька весна» 1968 року, яка на короткий термін надихнула українську інтелігенцію (крім чисто моральної сторони, ще й діяльністю українських програм на чеському радіо та виходом українських видань).

Проте навіть цитувати і коментувати Маркса було небезпечно - якщо це читання було уважним. Той, хто прискіпливо читав класика, одразу міг отримати тавро «ревізіоніста», що негайно засвідчували «компетентні органи». До речі, саме «київську школу філософів» та її лідера Павла Копніна московські марксистсько-ленінські ортодокси у 60-х - напочат-ку 70-х рр. звинувачували у найрізноманітніших

4

«відхиленнях»/що привело до спроб з боку ЦК КПУ повністю «деукраїнізувати» філософську думку в Україні.

Зробимо ще одне зауваження. З 70-х років український дисидентський рух і політичне життя української діаспори знаходять все більше контактів - не лише організаційних, але й духовних - і розвиваються якщо не в єдиному річищі, то принаймні як два переплетених потоки.

Серед дисидентів була низка інтелектуалів, котрі стали б окрасою будь-якої європейської нації. Це, звичайно, робило справу каральних органів дуже складною, оскільки доводилося в певних межах зважати на світову громадську думку. Проте тиск з боку КГБ посилювався. Шеф каральних органів Юрій Андропов послідовно вів лінію на побудову поліцій-ної держави, де ефективна економіка існує за рахунок силового тиску та залякування народу, а будь-які форми прояву вільної думки унеможливлені. Хоча в середині 70-х років, після підписання Гель-синських угод, правозахисна діяльність отримала новий імпульс. Виникла Українська група сприяння виконанню цих угод, якою керував Микола Руден-ко. Проте невдовзі діяльність групи була придушена. А між тим її учасники домагалися елементарного: щоб широка громадськість була ознайомлена із Загальною декларацією прав людини, щоб Гель-синські угоди в тій частині, що стосуються гуманітарних прав, виконувалися, щоб Україна на міжнародних конференціях з прав людини мала окреме представництво (як член ООН), щоб, нарешті, представники зарубіжної преси мали акредитацію не лише у Москві, але й у Києві тощо.

Репресії, тривалі терміни тюремного ув'язнення, які впали на членів Гельсинської групи, засвідчують ставлення радянського режиму і КПРС до елементарних прав людини та зобов'язань, публічно взятих перед усім світом.

Слід зазначити, що світова громадськість з розумінням дивилася на позицію українських дисидентів, для яких права людини були неможливі до реалізації без прав нації і навпаки. Проте московський режим всіляко роздмухував у масовій свідомості різницю між першим і другим. Якщо російські правозахисники сиділи за «антирадянську агітацію і пропаганду», то українські ще й за «буржуазний націоналізм». Ця пропаганда не могла не пройти безслідно: велика кількість людей, особливо в східних областях України, досі вважає багатьох учасників правоза-хисного руху «бандерівцями», «націонал-фашистами», «націоналістами» тощо. При цьому поза увагою лишаються працівники репресивних органів, які свідомо порушували і радянську Конституцію, і підписані СРСР пакти про права людини, та судді, які чинили неправедний суд, тобто люди, котрі навіть за законодавством того часу об'єктивно є кримінальними і політичними злочинцями. Багато хто з них продовжує службу в органах безпеки та суду, дехто навіть отримав нові чини і посади як в часи перебудови, так і в незалежній Україні.

За часів правління Андропова правозахисний рух як в Україні, так і по СРСР був фактично придушений. Проте ця перемога виявилася пірровою. Ідеї, що напрацьовувалися як правозахисним рухом, так і українською діаспорою, знаходили підтримку в широкому інтелектуальному середовищі, котре не могло не осмислювати причин разючої відсталості СРСР не лише від передових, але вже й від другорядних країн світу.

<< | >>
Источник: С.Грабовський, С.Ставрояні, Л.Шкляр. Нариси з історії українського державотворення - К.; Генеза. -608 с.. 1995

Еще по теме Права людини і права нації:

  1. § 3. Принципи аграрного права України
  2. § У. Правова охорона прав на штами мікроорганізмів
  3. § і. Особливості аграрно-правового регулювання договірних правовідносин у сільському господарстві
  4. Виникнення прав на сорт рослини
  5. УКРАЇНСЬКА ПОЛІТИЧНА ДУМКА В ДОБУ ВИЗВОЛЬНИХ ЗМАГАНЬ XVII СТ.
  6. ПРОБЛЕМА ЛЮДИНИ В ЕТИКО-ГУМАНІСТИЧНИХ ПОГЛЯДАХ Г.СКОВОРОДИ
  7. ПОЛІТИЧНА СПАДЩИНА ГРОМАДІВЦІВ
  8. УКРАЇНСЬКА ПОЛІТИЧНА ДУМКА ПЕРІОДУ РЕВОЛЮЦІЇ 1905-1907 РР.
  9. ПОЛІТИЧНА ДУМКА В ГАЛИЧИНІ
  10. З ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ПОЛІТИЧНОЇ ДУМКИ 30-Х РОКІВ В ГАЛИЧИНІ
  11. ВІД ІДЕЇ ДО ПЛЮРАЛІЗМУ КОНЦЕПЦІЙ (ЗАМІСТЬ ВИСНОВКІВ)
  12. Кирило-Мефодіївське братство
  13. Спекуляція більшовиків на національних проблемахі
  14. Українське дисидентство
  15. Права людини і права нації
  16. Україна в геополітичному інтер'єрі
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Акционерное право - Бюджетная система - Горное право‎ - Гражданский процесс - Гражданское право - Гражданское право зарубежных стран - Договорное право - Европейское право‎ - Жилищное право - Законы и кодексы - Избирательное право - Информационное право - Исполнительное производство - История политических учений - Коммерческое право - Конкурсное право - Конституционное право зарубежных стран - Конституционное право России - Криминалистика - Криминалистическая методика - Криминальная психология - Криминология - Международное право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Образовательное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право интеллектуальной собственности - Право собственности - Право социального обеспечения - Право юридических лиц - Правовая статистика - Правоведение - Правовое обеспечение профессиональной деятельности - Правоохранительные органы - Предпринимательское право - Прокурорский надзор - Римское право - Семейное право - Социология права - Сравнительное правоведение - Страховое право - Судебная психиатрия - Судебная экспертиза - Судебное дело - Судебные и правоохранительные органы - Таможенное право - Теория и история государства и права - Транспортное право - Трудовое право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия права - Финансовое право - Экологическое право‎ - Ювенальное право - Юридическая антропология‎ - Юридическая периодика и сборники - Юридическая техника - Юридическая этика -