Династія Даниловичів
ПИТАННЯ про наступництво королівської корони Данила Галицького залишається достатньо дискусійним. Так, якщо Н.Полонська-Василенко вважає, що наступником Данила був його молодший брат Василько, то М.Брайчевський зазначає: наступником Данила став його син Лев.
Проте це розходження не змінює принципово питання, оскільки Василько помер у 1270 році і якихось помітних наслідків свого панування не залишив.Продовжувати державницьку політику свого батька намагався Лев. Історики майже одностайно відзначають, що Лев був найталановитішим з-поміж синів Данила. У зовнішній політиці пріоритетними він вважав відносини з Польщею. Це не випадково, оскільки Лев виступав навіть претендентом на краківський престол, хоч і невдалим. Успішними були його дії відносно Угорщини. Так, у 1281 році Лев повернув частину Закарпаття з Мукачевим до складу української держави. У цей період кордони Га-лицько-Волинської держави розширилися до найбільших меж, яких вона ніколи не мала перед тим. Широкі дипломатичні зв'язки з Чехією та Тевтонським орденом сприяли тому, що ім'я Лева потрапило до багатьох західноєвропейських історичних джерел. З них ми довідуємося, що чимало європейських князів та королів добивалися союзницької допомоги з боку Лева. Що ж до відносин з Ордою, то тут Лев дещо змінив тактику свого батька Данила: він не чинив татарам спротиву, а рахувався з їхньою волею. Зокрема, йому доводилося навіть всупереч власним інтересам ходити війною на Польщу та Литву. Не дивлячись на таку лояльність, Леву все-таки не
вдалося забезпечити спокою держави, бо татари використовували галицько-волинські землі як плацдарм для своїх нападів на сусідні країни. Ознакою залежності від Орди Галицько-Волинського королівства була і сплата контрибуції татарам. Проте, як зазначає М.Грушевський, не дивлячись на весь жах татарського панування, воно було все ж таки легшим, порівняно з тим ігом, в яке потрапило Володи-миро-Московське князівство.
Король Лев помер у 1301 році, залишивши по собі пам'ять як про одного з видатних державних діячів XIII ст.
Н.Полонська-Василенко наводить слова з одного анонімного географічного трактату, датованого 1308 роком, що був знайдений у Парижі: «Рутенія - величезна країна, сусідня з Грецією та Болгарією; ця країна... тепер платить данину татарам, а князь її - Лев»6.Наступником Лева на троні Галицько-Волинського королівства був Юрій І. Він мав державний досвід, бо тривалий час співпрацював із Левом, проте його характер відрізнявся від характеру попередника. В його рисах домінували миролюбство і схиль-ністьдо компромісів. Можливо, внаслідок такої вдачі, як зазначають деякі історики, він втратив місто Л юб-лин у 1302 році.
Своєю столицею Юрій І обрав Володимир-Во-линський. В його державі інтереси Волині домінували над інтересами інших земель. Історичні джерела змальовують добу правління Юрія І як час розквіту, спокою та економічного добробуту королівства. В час його перебування при владі сталася одна знаменита подія, а саме, у 1303 році у Галицько-Волинсь-кій державі була встановлена окрема митрополія. Оскільки митрополит Київський на той час перемістився на північ, до Володимира-на-Клязьмі, то фактично українська православна єпархія опинилася без вищого церковного ієрарха. Утворення Галиць-ко-Волинської митрополії заповнювало штучно утворений вакуум у церковному житті і знаменувало неперервність церковної традиції України-Русі, самостійність української церкви і її безпосередню підпорядкованість Вселенському патріархові з осідком в Константинополі. Цей факт в історичній літературі коментується і як вияв пошани з боку Візантії до першого Українського королівства.
Добрими були стосунки Юрія І з сусідніми країнами, зокрема Куявською лінією польських князів, а з Тевтонським орденом він навіть уклав союз з розрахунку на протистояння експансіоністським намірам Литви.
Спадщина Юрія І дісталася його синам - Андрію і Леву II, які правили дуумвіратом. Вони іменували себе «князями всієї Руси», у такий спосіб висловлюючи претензії на наступництво державницьких традицій Київської Русі.
Домінантою зовнішньополітичної діяльності галицько-волинського дуумвірату була орієнтація на союз з Тевтонським орденом. Брати проводили активну протекціоністську політику щодо торгівлі. Важливо підкреслити, що саме в цей час на українських землях вперше з'являється Магдебурзьке право, яке надавало містам привілею на самоврядування. Першим таким містом був Ся-нок, який отримав цей привілей у 1320 році.Хоч це і не досить з'ясовано, але існує припущення, що брати Андрій і Лев II вели активну боротьбу з татарами і, можливо, в цій боротьбі вони і загинули. Політичний імідж українського дуумвірату в європейських країнах був респектабельним. Так, у листі до папи Римського Владислав Локетка зазначає, що Андрій і Лев II були «останніми руськими князями-схизматиками, які були непереможним щитом проти жорстокого татарського народу». Ці слова наводить у своїй «Історії України-Руси» М.Грушевський. 7 Окрім цього, в Угорщині існувала партія вельмож, яка воліла бачити одного із братів кандидатом на угорський престол, оскільки братам довгий час вдавалося утримувати закарпатські здобутки Лева І. Історична наука вважає, що оскільки жоден з братів не мав дітей, то династія Даниловичів урвалася 1323 року.